Візитка

 

Педагогічне есе

Скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяла бути вчителем. У дитинстві часто мене запитували: « А ким ти хочеш стати?». То завжди   чітко відповідала: «Учителькою». Можливо, саме тому і впевнена, що вчителями не стають, ними народжуються. Адже вчитель - це дуже відповідальна і наполеглива праця . І як говорив всесвітньовідомий педагог-земляк В.Сухомлинський : « Серце віддане дітям».

Мені в житті пощастило, бо довелося зустріти вчителів, які допомогли правильно обрати життєвий шлях, які прищепили любов до професії. А особливо – це вчителька Сологуб  Леся Іванівна, яка стала взірцем і прикладом для наслідування. Тому до закінчення школи питання «ким бути?» і де «вчитися?» практично були вирішені.

А далі - навчання в педагогічному училищі, університеті.Оволодіння знаннями, вивчення основ педагогіки і психології, навчання методиці викладання предмета в школі, ознайомлення з досвідом знаменитих педагогів – усе це наближало мене до того заповітного моменту, коли я, переступивши поріг школи в новій якості,змогла  сказати: «Мої мрії збуваються»

Добре пам’ятаю, з яким хвилюванням і трепетною радістю готувалася до свого першого уроку під час педагогічної практики. І як під час його проведення розгубилася, як було страшно. Одним словом, він не вдався і,тільки дякуючи досвідченому і мудрому викладачу Сокальському Леоніду Віталійовичу, який підтримав мене, вселив у мою душу і серце оптимізм, то все й отрималося !  Як раділа першим успіхам, добрим словам підтримки вчителів - наставників!

А потім почалися трудові будні.  Дуже добре пам’ятаю обличчя  своїх перших учнів. А їх було у мене 17! І розпочинала свою педагогічну діяльність як вчитель початкових класів.Кожного дня, коли я йшла на роботу, то знала, що мене чекають посмішки учнів, їх голоси, допитливі очі. Як когось одного із них залишала для додаткового заняття після уроків, а залишалися усі, бо всі хотіли навчатися. І щодня разом з ними вчилась, раділа їхнім успіхам і досягненням. Звичайно, без проблем не буває. Але ж саме труднощі нас і загартовують. Проте  ніколи не шкодувала, що стала вчителем.

Я щаслива людина, бо займаюся найулюбленішою справою.Маю донечку, яка є сенсом мого життя, яка продовжила педагогічну стежину . Адже теж працює вчителем української мови і літератури. А ще маю внучечку, яка не по роках є розумничкою, і я називаю її « професоркою». Гадаю, що нею вона і стане.

Щоб кожен урок для моїх учнів зробити повчальним, цікавим, незабутнім, постійно і наполегливо працюю.Основою всієї моєї педагогічної діяльності стала необхідність у постійному самовдосконаленні, як говориться в одному  прислів’ї « вчитися - це все одно, що гребти проти течії : тільки перестанеш, і тебе несе назад». Щоб мати право навчати, треба постійно вчитися самому. Недарма слова вчити-вчитися-навчати-навчатися мають спільний корінь.Учитель може навчати дітей до того часу, поки сам навчається.Завжди намагаюся слідувати педагогічному кредо : «Щоб бути хорошим вчителем, треба любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш».

Сучасне суспільство потребує людей креативних, з глибокою вірою в себе,у свої здібності, що уміють ці здібності реалізувати в ім’я особистого і загального щастя. Моя мета-підготувати учнів до життя і професійної діяльності в новому інформаційно-комунікативному суспільстві. Тому багато часу приділяю для того, щоб навчити школярів самостійно мислити, знаходити потрібну інформацію, зіставляти факти, тобто вчу їх вчитися. Кожна людина сьогодення відчуває, що час приніс зміни не тільки в економіку, політику, суспільство, а й в освіту.А виховання школярів ускладнено багатьма негативними процесами, наслідками яких є агресія, жорстокість, конкуренція. Тому доводиться змінювати підходи до навчання і виховання учнів, та незмінним залишилося головне призначення вчителя-навчити людину бути Людиною. Саме до цього прагну я і мої колеги. Щоденне спілкування з учнями дає мені силу, радість життя, надію на те, що живу на цій планеті недаремно, що після мене залишиться, нехай і не такий значний, а все ж таки слід. 

Школа для учнів - це набуття знань, а для вчителя-книга життя, читаючи яку,ти  набираєшся безцінного досвіду. І важливо, щоб  цей досвід вчителя із «маленької зернинки», яку він  вкладає в кожного  свого учня,  проріс «урожайним  колоссям» на життєвій ниві його вихованців.